Ο ήλιος βασιλεύει, τα βουνά σκοτεινιάζουν,
το πουλάκι σωπαίνει κι ο κάμπος βουβαίνει.
Χαίρονται οι άνθρωποι και αναπαύονται,
κι εγώ κοιτάζω… με την καρδιά μου πάω
στο βραδινό κήπο στην Ουκρανία.
Τρέχω, τρέχω, με την ονειρεμένη σκέψη,
σαν η καρδιά μου να ελαφραίνει.
Σκοτεινιάζει ο κάμπος, τα βουνά και το άλσος,
στον μπλε ουρανό βγαίνει τ’ άστρο.
Aχ, άστρο! Άστρο! – και τα δάκρυα κυλούν.
Μήπως βγήκες και στην Ουκρανία;
Μήπως σε ψάχνουν τα μαύρα μάτια
στον μπλε ουρανό; Ή ξεχνάνε;
Αν ξεχνάνε, ας κοιμηθούνε,
και για τη μοίρα μου ας μην ακούνε.
1848, ΦρούριοτουΌρσκ
*N. N. – τα λατινικά γράμματα «Ν» είναι αφιέρωση σε πρόσωπο το οποίο ο συγγραφέας δε θέλει να αποκαλύψει.
N. N.*
Сонце заходить, гори чорніють
Тарас Шевченко
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся… і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім? Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.
1848, Орська кріпость
*N. N. – Латинські літери «N» означають присвяту особі, яку письменник не хоче розкривати.