Δεν επικρίνω το Θεό,
δεν επικρίνω κανέναν.
Τον εαυτό μου, μόνος, κοροϊδεύω,
και τραγουδώντας μάλιστα. Οργώνω
το χωράφι μου – φτωχό αργό!
Και σπέρνω λόγο. Καλή συγκομιδή
θα έρθει. Και κοροϊδεύω!
Τον ίδιο μου τον εαυτό,
κι άλλον, φαίνεται, κανέναν;

Οργώσου, χωράφι μου,
στον κάμπο και στο βουνό!
Σπάρσου, αγρέ μου μαύρε,
με τη λευτεριά λαμπρή!
Οργώσου, πλάταινε,
χωράφι ξετυλίξου!
Σπάρσου με το καλό κριθάρι,
με τη μοίρα ποτίσου!
Ξετυλίξου προς όλες τις μεριές,
αγρέ μου μεγάλε!
Σπάρσου όχι με τις λέξεις,
με το μυαλό, χωράφι μου!
Θα βγουν οι άνθρωποι να θερίσουν…
Χαρούμενο θέρος!..
Ξετυλίξου, ξεστρώσου,
φτωχό μου χωράφι!!!

Μήπως κοροϊδεύομαι και πάλι
με τα εφήμερα καλά μου λόγια;
Κοροϊδεύω! Γιατί καλύτερα να κοροϊδεύεις
τον ίδιο σου τον εαυτό,
παρά να ζεις καλά με τον εχθρό,
και πάντα το Θεό να επικρίνεις!

1860

Не нарікаю я на Бога

Тарас Шевченко

Не нарікаю я на Бога,
Не нарікаю ні на кого.
Я сам себе, дурний, дурю,
Та ще й співаючи. Орю
Свій переліг — убогу ниву!
Та сію слово. Добрі жнива
Колись-то будуть. І дурю!
Себе-таки, себе самого,
А більше, бачиться, нікого?

Орися ж ти, моя ниво,
Долом та горою!
Та засійся, чорна ниво,
Волею ясною!
Орися ж ти, розвернися,
Полем розстелися!
Та посійся добрим житом,
Долею полийся!
Розвернися ж на всі боки,
Ниво-десятино!
Та посійся не словами,
А розумом, ниво!
Вийдуть люде жито жати…
Веселії жнива!..
Розвернися ж, розстелися ж,
Убогая ниво!!!

Чи не дурю себе я знову
Своїм химерним добрим словом?
Дурю! Бо лучше одурить
Себе-таки, себе самого,
Ніж з ворогом по правді жить
І всує нарікать на Бога!

1860