Στη σκλαβιά ήταν δύσκολα, αν κι η λευτεριά
δεν υπήρχε στ’ αλήθεια,
μα κάπως ζούσαμε,
σε ξένο μεν αλλά χωράφι…
Τώρα μ’ αυτή την κακή μοίρα,
σαν το Θεό αναγκάστηκα να κάνω υπομονή.
Περιμένω και ψάχνω
γιατί καταριέμαι το χαζό μυαλό μου
που άφησα τους βλάκες να με κοροϊδέψουν,
και στο νερόλακκο, τη λευτεριά μου να πνίξουν.
Παγώνει η καρδιά μου, όταν θυμάμαι
ότι δε θα με θάψουν στην Ουκρανία
κι ότι στην Ουκρανία δε θα ζήσω πια,
τους ανθρώπους και το Θεό ν’ αγαπήσω.

1847, Στο μπουντρούμι

В неволі тяжко

Тарас Шевченко

В неволі тяжко, хоча й волі,
Сказать по-правді, не було.
Та все-таки якось жилось,
Хоть на чужому, та на полі…
Тепер же злої тії долі,
Як бога, ждати довелось.
І жду її, і виглядаю,
Дурний свій розум проклинаю,
Що дався дурням одурить,
В калюжі волю утопить.
Холоне серце, як згадаю,
Що не в Украйні поховають,
Що не в Украйні буду жить,
Людей і господа любить.

1847, В казематі