Σκέψεις μου, σκέψεις μου,
μαζί σας ήρθε συμφορά!
Θλιμμένες γραμμές
γιατί σταθήκατε στο χαρτί;..
Γιατί ο άνεμος στη στέπα
δε σας σκόρπισε σα σκόνη;..
Γιατί δε σας κοίμισε η λύπη
σαν το παιδί της;

Γιατί η λύπη σάς έφερε στον κόσμο στ’ αστεία,
δάκρυα έπεφταν… γιατί δε σας κατέκλυσαν,
σας έριξαν στη θάλασσα, σας σκόρπισαν στον κάμπο;
Τότε δε θα ρώταγε ο κόσμος, τι πονά στα στήθη μου,
ποιος είναι ο λόγος που καταριέμαι τη μοίρα μου,
γιατί βασανίζομαι τόσο; «Δε γίνεται τίποτα», –
δε θα ’λεγαν γι’ αστείο…

Λουλούδια μου, παιδιά μου!

Γιατί σας λάτρευα εγώ, γιατί σας πρόσεχα;
Θα κλάψει άραγε κανείς,
όπως μαζί σας είχα κλάψει;.. Ίσως και να το μάντεψα…
Ίσως βρεθεί μιας κοπελιάς
καρδιά, και μάτια καστανά,
να κλάψουν γι’ αυτές τις σκέψεις, –
τίποτα δε θέλω πια.
Ένα μόνο δάκρυ, από μάτια καστανά –
και θα είμαι του κόσμου ο άρχοντας!

Σκέψεις μου, σκέψεις μου,
μαζί σας ήρθε συμφορά!
………………………………
……………………………….
Αγ. Πετρούπολη, 1839

Думи мої, думи мої

Тарас Шевченко

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози… чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?..
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? «Нічого робить»,—
Не сказали б на сміх…

Квіти мої, діти!

Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав…
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи,—
Я більше не хочу.
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
………………………
………………………
С.-Петербург, 1839