-Не говори так голосно!
-Але чому?
-Нас почують…
-Хто?
-Вони…
-Вони як всі… Сплять в цю хвилину.
-А оцей?

Нагинається подивитися на когось, що обіперся на стіл.

-Може й ні…
-Тоді може нас почути…
-Ми не зробили нічого поганого!
-Якраз!
-Що якраз?
-Це вважається підозрілим для суспільства…
-Жартуєш?
-Зовсім. Пауза. Так було у вугільній шахті.
-Тут є по-іншому!
-Не розумію.
-Це країна світла… Подивися на люстри…
-Блищать дивно.
-Особливо оця тут…
-Треба було вже піти… Вже пізно…
-Власник не видно, щоб поспішав.
-Ніхто не прийде зіграти в більярд з ним.
-Він це добре знає.
-Тоді чому так поводиться?
-Позує нам.
-Нам чи тобі?
-Не знаю.
-Отже, будеш його малювати…
-Можливо.
-А двоє друзів за іншим столиком?
-Не посмів би навіть подумати.
-Посмій, Вінсент, посмій… Завдяки тобі світ є гарним.
-В моїх картинах… але в житті…
-Життя є пройдешнім…
-Що ти хочеш сказати?
-Не надавай значення непевності сьогоднішнього дня.
-Але чому надавати?
-Твоїм картинам! Лише через них ми існуємо для людей майбутнього.