– Чому ти надаєш такого значення тому, що їси?
– Бо не можу забути людей, що не мали їсти.
– Хто не мав їсти?
– Українці!
– Не бреши! Не існує ґеноциду!
– Але я не обмовився про ґеноцид!
– Це були б твої наступні слова!
– А ти звідки знаєш?
– Нам сказала п
– Яка партія? Що сказала?
– Робишся нікчемним. Партія говорить тільки правду.
– Відколи?
– Відтоді як вмерла історія!
– Тоді в 33-му що сталося?
– Нічого. Врожай був з найкращих.
– Скосили людей, аніж колосся…
– Займаєшся дрібницями.
– Мільйони дрібниць…
– Не має значення.
– Що має значення?
– Безсмертність системи!
– Правда – не є лиш газетою.
– Бережись!
– Розіпнеш?
– Не зводи хреста, щоб не розіп’яли.
– Історія єдина.
– Але гріхів багато.
– Однак кара єдина.
– Але ж злочинів багато. Ти став ворогом системи.
– Я не мав вибору.
– Мовчи! Це не жарти.
– Чому?
– Ваш вирок
– смертна кара.
– Тому що згадав Голодомор?
– Тому що віриш в неіснуюче.
– Ви створили неіснуючий гуманізм!
– Брехня!
– Ніхто більше не міг терпіти ваші оргії.
– Мовчи! Розстріляти його!
– Оце є границя діалектичного прагматизму!
– Вогонь!
Тарас падає мертвий.