Нещодавнє засудження лідера робітничої партії Туреччини судом Швейцарії, що проголосував за притягнення до карної відповідальності за невизнання ґеноциду вірмен, є показовим щодо цінності юриспруденції в галузі прав людини.

На сьогоднішній день широко відомим є лише процес визнання ґеноциду. Різні держави в більшій чи меншій мірі, якщо говорити про кількість, визнали ґеноцид євреїв, вірмен, понтійців, українців. Отже, визнання ґеноциду більше не є абстрактним явищем, хоча залишається складним, тому що, по-суті, саме поняття продовжує бути пасивним, якщо воно не застосовується в юриспруденції і, відповідно, не тягне за собою ніяких наслідків.

Після зведення монументу в пам’ять про Ґеноцид вірмен, а також українців, як злочину проти людства, ми на практиці виявили різницю між визнанням та притягненням до карної відповідальності. На ту мить у Франції існувало тільки визнання, і сотні турків-фанатиків намагалися знищити монумент. Коли їх зупинили демонстранти-вірмени та французи, вони стали захищатися, говорячи, що мають право вільно висловлювати свою думку, оскільки це ніяк не карається. Тоді, звичайно, не з’явився жоден прихильник покарання, щоб захистити монумент. Тому що ця категорія людей має власну думку доти, поки це не стає небезпечним. По суті, їм байдуже щодо наслідків, яких зазнали жертви, перевага надається вільному волевиявленню вбивць. Як захист вони використовують арґумент, що законом карної відповідальності не встановлено. Звісно, вони забувають про те, що заборона на злочин діє завжди.
Визнання – це не більше ніж перший крок у процесі запобігання злочину. Ті, хто виступає проти притягнення до відповідальності, фактично виступають проти всього процесу. Покарання – це юридичний захист людської гідності та пам’яті. Це ніщо інше. Звичайно, воно ніяк не загрожує свободі. Сама свобода ганьбиться, якщо допускає злочин і, особливо, якщо це злочин проти людства.

Кожне визнання, кожне покарання – це не лише перемога прав людини. Вона демонструє людську гідність кожної держави, що визнає ґеноцид і карає за його невизнання. Швейцарія славиться тим, що є однією з найбільш нейтральних країн світу, яка надає більше свобод, ніж інші держави. Затвердивши закон про карну відповідальність за невизнання Ґеноциду вірмен, вона довела, що на практиці поважає права людини.

В Греції визнали Ґеноцид євреїв, вірмен і понтійців (українців – ще ні). Але до стадії карної відповідальності за невизнання ґеноциду в Греції ще не дійшли. Права людини мусять побороти суспільну реакцію для того, щоб це вдалося.